Виховний захід. Чорнобиль.

Виховний захід: Чорнобильська трагедія—одвічний слід на Україні

Ми    атомні заложники прогресу.

Вже в нас нема ні лісу, ні небес.

Так і живем од стресу і до стресу,

Абетку смерті маємо - АЕС.

Л.Костенко

Мета:

* Чорнобиль – це вже історія України, тому дітей треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, до того ж формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу;

* розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;

* виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;

* виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.

На сцені — стіл, накритий чорною скатертиною. На столі — образ Божої Матері, розламана хлібина, запалена свічка, кетяг калини. Портрети пожежників на столах. Задній план — чорний драп, два плакати, вінок. 
Лунає дзвін. Виходять ведучі.  

1.     Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслим його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

2.     26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

Час плине невпинно. Спливають роки, сплітаючись у десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії залишається найбільшим горем для нас, українців.

Минуло 30 років з моменту аварії на чорнобильській електростанції.

3.     30 років — мить в історії людства, не дуже великий термін. Та за ці роки, за місяці — ми всі стрімко прозріли, подорослішали на цілу епоху, ми стали жорсткіші й вимогливіші і до самих себе, і до тих, хто приймає відповідальні рішення, до тих, у чиїх руках людське існування і доля природи. Бо надто вже високою ціною довелося і ще доведеться платити за Чорнобиль.

4.     26 квітня!

В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків.

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

5.     1-й ведучий:

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

6.     2-й ведучий:

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.

Виконується пісня „Два кольори”.

7.     1-й ведучий:

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті „Марія з полином у кінці століття”.

8.     „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

9.     2-й ведучий:

Зойкнула Земля чаіним криком

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

– Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

– Йди, коханий, хто ж коли не ти?

10.  1-й ведучий:

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

11.  2-й ведучий:

23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

12.   Учень 2. Володя був наймолодшим, йому було 24 роки. Був добрий, м'який, ніколи нікому не відмовляв на будь-яке прохання. Він уважав, що має йти на поступки. У цьому, можливо, була якась слабкість з його боку — траплялися й сутички, а він дотримувався своєї лінії. Любив радіосправу, фотографію. Писав вірші, малював. Вів активний спосіб життя. Володі багато допомагала дружина Надія. Дружина його закінчила музичне училище і викладала музику в дитячому садку. Вони зовні навіть схожі були один на одного, обоє лагідні, їхні погляди на життя, ставлення до роботи — дуже тісно все переплелося, було єдине. За місяць до аварії у них народилася донька. Останнім часом Володя просив, щоб його перевели інспектором, усі згоджувалися, але йому просто не було заміни...

13.  Учениця читає вірш Л. Костенко «Очима ти сказав мені: люблю»:

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гіркого кришталю,

Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні,

Не раз хитнула доля терезами.

Слова, як сонце, сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

14.  Учень читає листа В. Правика з московської клініки (травень 1986):

«Живу я добре. Поселили нас у клініці для огляду, як ви знаєте. Тут усі, хто тоді був там. Так що мені весело, адже мій караул увесь при мені. Ходимо, гуляємо, милуємося вечірньою Москвою. Одне погано, що милуватися доводиться через вікно. І це триватиме, мабуть, місяців півтора-два.На жаль, тут такі закони: доки все не обстежать, не випишуть. Надійко, живи у батьків, я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща підшукає для мене роботу, щоб я міг перевестися. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, усе обійшлося добре, ми ще проживемо до ста літ, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три...». Скільки треба мужності, людяності, любові, щоб так спокійно вимовити своє останнє слово прощання.

15.   «Указ Президії Верховної Ради СРСР: За мужність, за героїзм ! самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильський АЕС, присудити Володимиру Павловичу Правику звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.» 

16.  1-й ведучий:

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

17.  4-й учень:

Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка.

18.   5-й учень:

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

19.  6-й учень:

Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”

Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

20.  7-й учень:

Перший удар на себе

Перший вогонь на себе

Так відчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати

Поруч з ним не назвати –

Вас, що уміли серцем

Грізний вогонь зупиняти.

І віддали – що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що врятували,

Долю моєї дитини.

21.  9-й учень:

Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.

– Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;

– Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;

– Сержант Микола Васильович Ващук;

– Сержант Володимир Іванович Тищура;

– Старший сержант Микола Іванович Тітенок.

У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.

22.  Ведучий 2. Запам’ятайте їхні імена.
На все життя запам’ятайте.
Для них домівка твердь земна,
Завчасу прийняла вона
Своїх героїв,
Тож віддайте
Їм славу, шану і печаль,
І смуток свій, свою скорботу.
Болить душа, а серцю жаль,
Не треба, Боже, срібла й злата.
Лиш чудо, Боже, сотвори:
Синів верни до матерів,
Батьків верни до дітвори,
До тої нас верни пори,
Коли реактор не горів.

(Хвилина мовчання).

23.  Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.

Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!

В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?

Це крізь ваші серця йде жорстока передова

Де незвично чатують порожні очиці смерті.

24.  Із спогадів Максима Драча, студента 6 курсу лікувального факультету Київського медичного інституту):

«Про аварію вперше почув уранці в неділю, 27 квітня. О 10 годині подзвонили, сказали готувати місце для хворих з Прип'яті зі своїми речами, а потім прибіг дозиметрист і сказав, що хворі «світяться». Усі хворі скаржились на головний біль, слабкість. Чергував до ранку. 1 травня знову чергував. 4 травня ми поїхали в зону — перевіряли фон в автобусах, на одязі людей. У наших бригадах були ще й дівчата. 8 травня приїхала зміна, а нас — у Київ. А 11 я захворів. Поїхали в лікарню».

 Крім студента М. Драча там лежали ще ліквідатори наслідків аварії: Кость Лісовий, Кость Дахно і Володя Бульба та Діма П'ятак — усі лікарі.

25.  Учитель. Світ узнає про Чорнобильську трагедію. Одним із перших більш повну картину аварії на Чорнобильській АЕС дав журнал «Ньюсуік» 12 травня 1986 року: «Страшна ядерна аварія охопила Радянський Союз і привела до викиду радіоактивних хмар над Європою. Уже одне слово викликає страх. На цей раз науковий геній людини катастрофічно поєднався з людською помилкою на ЧАЕС в Україні. Москва заховала повну інформацію від свого ж народу і, взагалі, від усіх. Але скільки ще помре людей?».

Людські втрати: 31 людина загинула, 237 госпіталізовані, 135 тисяч евакуйованих.

26.  Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

27.  … йдуть колони, колони, колони…

Розминаються повні – порожні,

Незбагненна процесів болю,

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч

Невидимого стишені свідки.

28.  Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народятися після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

29.  Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

30.  1-й ведучий:

Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

31.  2-й ведучий:

А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

32.  5-й учень:

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.

33.  2-й ведучий:

Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

34.  - Лейкоз. Тримайтеся, мамо, - 
Сказав лікар твердо, прямо, - 
Та сподівайтесь на Бога, 
Єдина це допомога. 
Ми поряд будемо з вами, 
Тримайтесь, тримайтесь, мамо!.. 
І небо чорніє синє, 
Як доля малого сина, 
І дощ струменіє рясно, 
І зорі на небі згасли, 
Та одна, одна не згора - 
Все палає Полин-зоря. 

35.  Прийшла мати до Василька: 
- Ну-мо, заспокойся, синку, 
боже, що з тобою, любий. - 
Пестить сина і голубить. 
- Чи я буду силу мати, 
Чи примушений вмирати? - 
Дивиться Василь у очі 
Й каже: "Вмерти я не хочу. 
Це вікно мені, як грати, 
Хочу я в хокея грати, 
Бігти в школу на уроки, 
Хай життя лунають кроки! 
Буде це у мене, нене - 
Поле, річка, зорі, небо? 
Чи я життя відчую смак, 
Я буду жити, мамо?" 
- Так! 
Ти помандруєш в далечінь, 
А зараз - трошечки спочинь. 
- Мамо, сніг на землю пада, 
Чом земля йому не рада? 
Дерева голі і сумні, 
І тому кепсько і мені - 
Вмирають наче, як і ми... 
І схоже це на хибні сни, 
Немов життя останній змах, 
Я буду жити, мамо? 
- Так! 
Ще ти злітатимеш до зір, 
Ти тільки, синку, неньці вір! 
- Тоді ж чому не стало сил? 
Надія вже не має крил, 
І все болить, вогнем пече, 
Немов життя струмком тече 
З малого тіла в інший світ - 
Десь там птахи злітають з віт, 
Той світ без горя, зла і вад, 
І зветься диво - райський сад. 
Так, мабуть скоро вже засну, 
Чи я побачу ту весну? 
Пташок почую навесні? 
Я буду жити, мамо? 
- ... 

36.  Учитель. Близько 20% території біля Чорнобиля все ще є «гарячими полями» або зонами з високою активністю — 200, 300 і навіть 500 рентген. Із 179 сіл у 16 уже повернулись і ще 50 в небезпеці. Чорнобиль сьогодні не дім, а робочий майданчик для тисяч людей.

37. Найстрашніше — тиша. Сьогодні Прип'ять — місто привидів. Людям не можна сюди повертатись мінімум чверть віку. Це «закрите місто». І все ж багато хто хоче повернутися назад. З цієї причини Прип'ять обнесена сьогодні високим парканом з колючим дротом, а величезне кладовище автомобілів поблизу міста охороняється електронною системою.

38. Усього 69 сіл у Київський області були евакуйовані після аварії, тільки 2 можна було заселяти знову. Це означає, що із більше ніж 100 тисяч переселенців повернутися додому змогли тільки близько тисячі. Менш ніж за кілометр від ЧАЕС мертвий ліс. Там, де колись було більше 70 акрів соснових дерев, тепер — лише рівні стовбури, без листя, з відтінком страшного рудого кольору. «Рудий», «рижий» ліс — так його назвали.

39.Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною.

40. 7-й учень:

З вертольота її запримітили

Не одразу означиш словами.

Бо тополі іржаві, як мітли,

Скрутно небо метуть головами.

41. 1-й ведучий:

Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А в Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села Курчиця, Городниця, Дубники та інші.

42. Учень:

Радіаційна днина б'є на сполох,

Радіаційні стогнуть небеса.

Двадцять перший вік — як доля, а не спомин,

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Двадцять перший вік —

Наш атомний, космічний,

І ми — розвідники його життя.

Ми завжди тимчасові, а не вічні,

І як прожити — не дано знаття

43. Ведучий. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко вражені невидимою хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу за його цілющими дарами, не п’є води, насиченої радіоактивною отрутою, і навіть повітря, яким ми дихаємо, стало ворогом.

44. Ведуча. Чорний круг невідомо скільки років залишиться виразкою на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, об лаштовані місця, могили своїх батьків.

45. Ведучий. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

46. Ведуча. Наче збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин «Засурмив третій ангел – і велика зоря спала з неба палаючим смолоскипом. І спала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій – Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…»

47. Ведучий. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала усьому живому і неживому.

48. Ведуча. Тож запалімо поминальні свічки – свічки надії 26 квітня. Нехай полум’я свічок у наших душах зіллється в одне полум’я віри! Ми будемо жити. І ніколи більше не допустимо нових чорнобилів, не завдамо рідній землі страждання і мук.

49. О зглянься на поклик, на смутні благання.

Невже ж на землі ми останні, останні?

Яка на роду на моєму провина?

І чим завинила маленька дитина?

Я голосно кличу тебе, покликаю: мій Боже!

Відлуння ж немає, немає…

Почуй моє слово і зглянься на мене:

Пошли хоч надію спасенну, спасенну,

Бо хто ж, окрім тебе, ще нам допоможе…

-         О Боже Великий, мій Боже…мій Боже…

Дай певність на радість, умнож наші сили,

Аби підняли ми обпалені крила,

Щоб швидше минувся час лиха й випроби,

Щоб змився дощами пекельний Чорнобиль…

Зміцни мою віру у завтрашню днину,

Що славив імення Господнє віднині…

О Боже…

50. 21 учень. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії:
1-й урок – безвідповідальності( ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталося трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди)
2-й урок – милосердя ( всі люди відгукнулися на біду, прийшовши на допомогу.) 
3-й урок – патріотизму ( ми мусимо завжди пам’ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми; любити і берегти рідну землю).

51. 22 учень. Урятований світ – найкращій пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. 
Пам’ятаємо про них і робимо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин..